Отечка у поросят

Отечка у поросят

Берегите поросят от отечки

Прошу рассказать о такой болезни поросят, как отечка. Хотелось бы узнать подробно о способах профилактики и лечения заболевания.

Отечная болезнь поросят — острое токсическое заболевание, характеризующееся отеками и поражением центральной нервной системы.

Отечная болезнь свиней – как не допустить?

Возбудителем болезни являются некоторые разновидности кишечной палочки. Заболевают поросята в возрасте 2-2,5 месяца, обычно через 1-4 недели после отъема. К появлению болезни предрасполагают различные внешние факторы, снижающие естественную сопротивляемость организма. К ним относят ранний и резкий отъем поросят и перевод их на кормление, недостаточное по содержанию витаминов, минеральных веществ, легкоусвояемых углеводов. Низкое качество кормов, одностороннее кормление концентратами, плохие санитарно-гигиенические условия содержания поросят во многом сопутствуют появлению и более злокачественному течению данной болезни. В связи со сказанным становится понятно, почему отечная болезнь появляется чаще осенью и весной. Заболевают ею преимущественно хорошо упитанные поросята-отъемыши.

Признаки. Болезнь начинается с повышения температуры тела до 40,5-41 °С, расстройства пищеварения. В области головы, конечностей, живота кожный покров синюшный. У больных поросят отсутствует аппетит, веки опухают, глазная щель сужается, появляется истечение из глаз. Из-за отека гортани дыхание становится сопящим, затрудненным, голос изменяется.

Поражение центральной нервной системы сопровождается появлением эпилептических припадков, судорогами и парезами.

Меры борьбы и профилактика. Содержание и кормление поросят и супоросных свиноматок должны соответствовать зоотехническим и санитарно-гигиеническим требованиям. Следует уделять особое внимание правильному кормлению животных, с тем чтобы рационы были полноценными по переваримому протеину, углеводам, витаминам, кальцию, фосфору, микроэлементам (железо, кобальт, йод, марганец, медь). В рацион включают молочные корма: обрат, сыворотку, кефир, ацидофилин или ацидофильно-бульонную культуру (АБК) с кормом по 40-50 г в день.

Хороший профилактический эффект оказывает включение в рацион зеленого корма, сенной или травяной муки, а также кормовых антибиотиков (биовит, кормогризин).

Поросятам очень полезны ежедневные прогулки на открытом воздухе. Отъем поросят проводят постепенно, в течение нескольких дней.

Другие статьи на эту тему читайте здесь.

Навигация по странице:

  • Збудник хвороби
  • Стійкість збудника.
  • Епізоотологія хвороби.
  • Клінічні ознаки
  • Патологоанатомічні зміни
  • Лабораторна діагностика
  • Диференціальна діагностика
  • Набрякова хвороба

    Название Набрякова хвороба
    Анкор Nabryakova_khvoroba.docx
    Дата 18.02.2018
    Размер 19.51 Kb.
    Формат файла
    Имя файла Nabryakova_khvoroba.docx
    Тип Документы
    #5322
    Категория Биология. Ветеринария. Сельское хозяйство
    Набрякова хвороба

    Набрякова хвороба (Morbus oedematosus, коліентеротоксемія) — гостра інфекційна хвороба поросят, переважно відлученого віку, що характеризується порушенням функції центральної нервової системи, ентеротоксемією, утворенням набряків у різних органах і тканинах.
    Збудник хвороби — ентеропатогенні Р-гемолітичні сероваріанти Escherichia coli, що належать до родини Enterobacteriaceae і являють собою поліморфні, товсті, рухливі, грамнегативні палички із заокругленими кінцями, , розміщуються в мазках поодинці або попарно. В окремих ешерихій виявляють капсулу, спор ці бактерії не утворюють. Гемолітичні штами кишкової палички виробляють гемолізин, некротоксин, коагулазу, синтезують коліцин, а також фермент гістидиндекарбоксилазу, який каталізує утворення гістаміну В бульйоні ріст ешерихій супроводжується рівномірним помутнінням середовища та утворенням білуватого аморфного осаду, який при струшуванні розсипається. Ешерихії характеризуються добре вираженою ферментативною активністю, розщеплюють різні вуглеводи, утворюють індол. На елективному середовищі Ендо утворюють специфічні колонії темно-вишневого або малиново-червоного кольору з металічним блиском.. Всередині типу окремі варіанти розрізняються за К- та Н-антигенами. Диференціація ешерихій має надзвичайно велике значення, тому що тільки окремі серотипи здатні викликати масові шлунково-кишкові та септичні захворювання

    Стійкість збудника. Ешерихії досить стійкі у зовнішньому середовищі, можуть зберігатися в ґрунті, воді, гною та тваринницьких приміщеннях упродовж 1 — 2 міс. При нагріванні молока до 74 — 76 °С ешерихії руйнуються через 15 — 20 с. Під дією таких дезінфекційних засобів, як 4 %-й гарячий розчин їдкого натру або просвітлений розчин хлорного вапна з вмістом активного хлору 3 %, інактивація ешерихій настає за кілька хвилин.
    Епізоотологія хвороби. До набрякової хвороби сприйнятливі свині всіх вікових груп, проте найчутливішими є поросята. Джерелом збудника хвороби є хворі та перехворілі тва-рини-бактеріоносії.. Клінічно здорові свині-бактеріоносії можуть бути причиною поши­рення гемолітичних штамів кишкової палички в межах одного господарства і занесення їх у благополучні господарства. Шляхи передавання збудника інфекції вивчені недостатньо. У разі первинного проникнення інфекції в господарство спочатку захворюють відлучені поросята, потім молодняк інших вікових груп. У стаціонарно неблагополучних пунктах першими найчастіше захворюють 1-місячні поросята-сисуни, підсвинки, свині на відгодівлі та свиноматки. Одночасно може захворіти кілька поросят в одному або кількох станках, однак поширення інфекції на весь приплід від однієї свиноматки спостерігається рідко. Іноді спалах обмежується поросятами лише одного гнізда або станка, в інших випадках інфекція поширюється на кілька станків, причому не обов’язково сусідніх.
    Патогенез. Зазначені фактори зумовлюють порушення кишкової перистальтики, затримання нормальної дефекації, утворення продуктів неповного розпаду білків, що призводить до дисбактеріозу та надзвичайно швидкого розмноження бета-гемолітичних ешерихій. Бактерійні токсини порушують проникність кровоносних судин травного каналу, легень, шкіри, центральної нервової системи, спричинюють загальну інтоксикацію організму, уражують різні органи й тканини. Внаслідок ушкодження стінок капілярів дрібно дисперговані альбуміни проникають у тканини, де завдяки своїй здатності зв’язувати воду сприяють утворенню набряків. Загибель тварини настає внаслідок асфіксії, що розвивається на основі застійної гіперемії та набряку легень.
    Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває 6—10 год. Перебіг хвороби надгострий (блискавичний), гострий та підгострий. Розрізняють чотири форми прояву захворювання — кишкову, набрякову, нервову, змішану. Надгострий перебіг спостерігають у добре вгодованих поросят, тварини раптово гинуть упродовж 0,5 — 1 год без прояву характерних симптомів хвороби. Частіше зустрічається на початку ензоотичного спалаху інфекції.
    Гострий перебіг для набрякової хвороби найбільш типовий. Захворювання триває від кількох годин до 2 — 3 діб. Спостерігають типові клінічні прояви однієї з таких форм хвороби. Кишкова форма виявляється у поросят середньої та нижчесередньої вгодованості і характеризується симптомами розладу функції травного каналу. У хворих тварин відмічають пригніченість, незначне підвищення температури тіла, пронос, який часто переходить у запор, іноді блювання, здуття живота.

    ОТЕЧНАЯ БОЛЕЗНЬ ПОРОСЯТ: ПУТИ ЕЕ ЛЕЧЕНИЯ И ПРОФИЛАКТИКИ

    Досить швидко настає різке пригнічення хворої тварини, синюшність слизових оболонок та шкіри в ділянці п’ятачка, вух, нижньої частини черевної порожнини та внутрішньої поверхні кінцівок. Тривалість хвороби — 2 — 3 доби.
    Підгострий перебіг частіше трапляється у свиней старших вікових груп та в стаціонарно неблагополучних господарствах. Найхарактернішим проявом хвороби є набряк повік (не у всіх тварин) і кон’юнктивіт. Іноді набряки виявляють також у ділянці носа, п’ятачка та глотки. Тривалість хвороби — 5 — 7 діб. При підгострому перебігу хвороби можливе самовидужування.
    Патологоанатомічні зміни. Характеризуються появою драглистих набряків у різних органах і тканинах, переважно в підшкірній клітковині голови, мозкових оболонках та субстанції головного мозку, під слизовою оболонкою шлунка, в брижі, товстому відділі кишок. У грудній, черевній і особливо перикардіальній порожнинах спостерігають накопичення значної кількості рожевого або жовтувато-червоного серозно-фібринозного транссудату. У деяких тварин, переважно при кишковій формі хвороби, виявляють ознаки катарально-геморагічного гастроентериту. При розтині шлунка по великій кривині часто спостерігають набряк підслизової оболонки з накопиченням у ній драглистої рідини, що зумовлює значне потовщення стінки шлунка. У зоні набряку слизова оболонка шлунка втрачає зморшкуватість, перебуває в стані гострого катару, в ділянці дна шлунка іноді спостерігають геморагічне запалення. Вважається, що для набрякової хвороби свиней особливо характерним є серозний набряк брижі між кільцями ободової кишки, який може охоплювати підсерозний, а іноді навіть і м’язовий шар кишки.
    Діагноз установлюють на підставі епізоотологічних даних, характерних клінічних ознак хвороби, патологоанатомічних змін та результатів лабораторних досліджень.
    Лабораторна діагностика. Передбачає виділення чистих культур кишкової палички, їх серологічне типування, визначення гемолітичних і патогенних властивостей. У лабораторію для зажиттєвої діагностики відправляють фекалії хворих тварин з прямої кишки або свіжовиділені, для посмертної діагностики — свіжий труп тварини (не пізніше ніж через 6 год після загибелі) або тонкий відділ кишок з вмістом, кров із серця, мезентеріальні лімфовузли, паренхіматозні органи
    Диференціальна діагностика. Передбачає необхідність виключення отруєння кухонною сіллю, а також захворювань на лістеріоз, хворобу Ауєскі, чуму свиней, хворобу Тешена, інші інфекційні хвороби та авітамінози групи В. Під час диференціальної діагностики набрякової хвороби від бешихи, сальмонельозу, пастерельозу та лептоспірозу, до уваги беруть відмінності у віковій сприйнятливості свиней та результати виділення з патологічного матеріалу збудників відповідних захворювань. Авітамінози спостерігаються взимку та рано навесні, тривають місяцями, супроводжуються відставанням молодняку в рості, ураженнями шкіри, невисокою смертністю.
    Лікування. Специфічних методів терапії набрякової хвороби свиней не розроблено. Вважають, що лікування може бути ефективним лише на початку захворювання, до розвитку нервового симптомокомплексу. Рекомендуються різні антибіотики (левоміцетин, біоміцин, мономіцин, канаміцин, неоміцин), сульфаніламідні препарати (сульфадимезин, норсульфазол, фуразолідон), які доці­льніше застосовувати одночасно, а також у поєднанні з полівалентною сироваткою проти колібактеріозу, вітамінами групи В та різними антистресовими препаратами (аміназин, димедрол, преднізолон). При набряковій хворобі радять також проводити комплексну превентивну терапію.. Напування тварин не обмежують.. Після припинення давання антибіотиків призначають ацидофільні препарати (АБК, ПАБК, біфідумбактерин та ін.).
    Імунітет вивчений недостатньо. Запропоновано гідроксидалюмі-нієву формолтіомерсалову вакцину, до складу якої входить 9 штамів різних серогруп ешерихій.
    Профілактика та заходи боротьби. Мають бути спрямовані передусім на усунення несприятливих факторів, що зумовлюють виникнення хвороби. З цією метою потрібно забезпечити повноцінні кормові раціони для свиноматок і поросят, звернувши особливу увагу на наявність у них вітамінів і мінеральних речовин, особливо кальцію. Карантинні обмеження з неблагополучного щодо набрякової хвороби господарства знімають через 1 міс після ліквідації хвороби, проведення всіх передбачених заходів та остаточної дезінфекції.

    Отечка у поросят

    Приключилась у нас в хозяйстве настоящая беда: уже в который раз дохнут свиньи в сарайчике. Диагноз один и тот же: отечка. Причем погибают свиньи в возрасте 4-5 месяцев. Зимой погибли три поросенка от своей свиноматки, а недавно двое покупных. Они не болеют долго: один день или полдня лежат, а на другой погибают. У них наблюдаются повышенная температура, шаткая походка, паралич челюсти и отеки шеи и глаз, а после падежа весь живот и шея синеют.

    Я не знаю, что делать, уже боюсь вообще покупать поросят. Перед глазами всегда стоит одна и та же картина: ужасные мучения ни в чем не повинных животных и всегда с летальным исходом. Я потом неделю с трудом в сарай захожу.

    Муж мой говорит: «больше не хочу брать поросят, только ненужная трата денег, времени, кормов и нервов».

    Ладно бы поросенок ногу сломал или шею скрутил, а так и дорезать боимся. Вдруг отравимся мясом в последний год поросята и от чумы были привиты, и сыворотку им ввели против пастереллеза, даже противоглистный укол сделали. Мы уже и дезинфекцию делали — все равно одно и то же. Просто заколдованный круг какой-то. У людей поросята ходят, где хотят, едят, что хотят, и вечно в грязи по колено — и ничего. Мы же в сарай в тапочках ходим, три раза в день кормим, и в результате — пшик.

    Неужели ничего нельзя сделать? Что это за болезнь такая — отечка? Есть ли противоотечная вакцина? Можно ли в домашних условиях провести эффективную профилактику этого заболевания? Хотелось бы прочитать их рекомендации по профилактике этой болезни и её лечению. Помогите, пожалуйста!

    Т.М. Стасюкевич.

    Отечная болезнь — это острое токсическое заболевание поросят, характеризующееся отеками и поражением центральной нервной системы.

    Возбудителем болезни являются некоторые разновидности кишечной палочки. Заболевают поросята в возрасте 2-2,5 месяца, обычно через 1-4 недели после отьема. К появлению болезни предрасполагают различные внешние факторы, снижающие естественную сопротивляемость организма. К ним относят ранний и резкий отъем поросят и перевод их на кормление, не достаточное по витаминам, минеральным веществам, легкоусвояемым углеводам. Низкое качество кормов, одностороннее кормление концентратами, плохие санитарно-гигиенические условия содержания поросят во многом сопутствуют болезни. Поэтому становится понятным, почему отечная болезнь появляется чаще осенью и весной.

    Отечка у поросят: причины, симптомы и методы лечения

    Поражаются преимущественно хорошо упитанные поросята-отъемыши.

    Признаки. Болезнь начинается с повышения температуры тела до 40,5-41°С и расстройства пищеварения. Кожный покров в области головы, конечностей, живота синюшный. У больных поросят отсутствует аппетит, веки опухают, глазная щель сужается, появляется истечение из глаз. Из-за отека гортани дыхание становится сопящим, затрудненным, голос изменяется.

    Поражение центральной нервной системы сопровождается появлением эпилептических припадков, судорогами и парезами.

    Меры борьбы и профилактика. Содержание и кормление поросят и супоросных свиноматок должны соответствовать зоотехническим и санитарно-гигиеническим требованиям. Следует уделять особое внимание анализу кормления животных, с тем чтобы рационы были полноценными по переваримому протеину, углеводам, витаминам, кальцию, фосфору, микроэлементам (железу, кобальту, йоду, марганцу, меди). В рацион включают молочные корма: обрат, сыворотку, кефир, ацидофилин или ацидофильно-бульонную культуру (абк) с кормом по 40-50 г в день.

    Хороший профилактический эффект оказывает включение в рацион зеленого корма, сенной или травяной муки, а также кормовых антибиотиков (биовит, кормогризин).

    Очень полезно предоставлять поросятам ежедневные прогулки на открытом воздухе. Отъем поросят проводят постепенно, в течение нескольких дней.

    М.П. Коваль.

    Другие статьи на эту тему читайте здесь.

    Добавить комментарий

    Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *